Через деякий час вона відчула неймовірну легкість і розкривши очі, дуже здивувалась. Перед нею небаченої краси природа, блакитне небо, але здалеку доноситься тужлива пісня, прислухалась, співав кобзар… Старий , сліпий, бувалий козарлюга з маленьким хлопчиком – поводирем співав думу про відвагу козаків, про далекі походи, про батька – отамана, про біду та кривду, коли козаки впали, самі себе звоювали… Роздивилась, а кругом біда: села попалені, люд в полон забрений, козаки порубані, отамани побиті, Гетьманщина роздерта, сусіди знахабніли і ділять між собою землі, села, людей, тай вже між собою ладу не мають хто що вхопить… Ой, лишенько, подумала Кліо, кінець державі, біда народу, лихо землі, але ж наука нащадкам! Негайно потрібно їх попередити! І полетіла…

    Перед нею небаченої краси природа, блакитне небо, голубою стрічкою в,ється Дніпро, а здалеку доноситься розмова, що села занедбані, долар росте, сусіди знахабніли, землі ділять і де правди шукати? Поміркувала Кліо і зрозуміла, що нічого люди так і не навчились, в тому і біда… Що ж робити? Потрібно давати підказку! А кому, люди?!!! ( Ось тут просимо давати свої версії, пропозиції, ідеї. Всі будуть почуті! Обіцяємо!)